Свобода слова на талони
Дуже небезпечним явищем для занепадаючої комуністичної системи періоду 80. років у Польщі був незалежний обмін думок, поява тзв. „другого обігу” та друкування опозиційними середовищами листівок, преси, брошур, а навіть книжок поза межами комуністичної цензури. Подібно було й в Україні. Критичні відносно „комуністичної верхівки” статті з’являлися у так званому „самвидаві”. Подолання інформаційного монополю влади було першою метою опозиціонерів, а свобода слова їхнім першим постулатом. Служба безпеки ПНР наполегливо збирала усі інформації, які відносилися кожного навіть майменшого випадку розповсюдження, місця друкування та каналів дистрибуції антисоціалістичної літератури. У есбецькому слангу розповсюдження листівок та незалежної публіцистики йменовано „шкідливим політичним актом”.
***
21 березня 2010 року у тижневнику „Наше Слово” з’явилася стаття авторства Степана Мігуса під заголовком „Докторська правда”. Свою статтю автор присвятив в основному депреціації інтерв’ю доктора гуманітарних наук Владислава Козубля надрукованого у незалежному місячнику „Дебата”. Інтерв’ю, яке відносилося проблеми люстрації українських середовищ у Польщі, провів головний редактор часопису Дарюш Яросіньскі.
Степан Мігус, пищучи на сторінках „Нашого Слова ”, не добачає проблеми, що Об’єднання Українців у Польщі не підняло теми розрахунків із минулим діячів цієї організації. Навпаки С. Мігуса дратує саме слово люстрація, а заклик до її проведення викликає „алергічну реакцію”.
***
У 1983 році Степан Мігус влаштувався на посаду старшого редактора редакційного колективу вечірньої газети „Dziennik Pojezierza”. Рішення про засновання в Ольштині першої вечірньої газети прийнято у жовтні 1982 році. З кандидатами редколегії Служба Безпеки запланувала провести профілактично-виховні розмови. Завдання провести згадані розмови доручено ІІ відділу МВС тобто контррозвідці 1. Видно, що Степан Мігус успішно пройшов верифікацію і був зарахований до „довірених кадрів редакційної колегії”. З’являється питання, чим заслужив собі на таке довір’я з боку СБ? Головним редактором новозаснованого часопису став Анджей Балтрочик, раніше керівник Ідеологічно-Виховного відділу Воєвідського комітету ПОРП в Ольштині.
У газеті „Dziennik Pojezierza” С. Мігусу доручено дуже важливе для комуністичної влади завдання тобто будову і закріплення позитивного образу Міліції у громадській свідомості. Джерелом інформацій для писаних Мігусом статей сталися комуністичні правоохоронні органи. В своїх статтях друкованих на сторінках „Dziennikа Pojezierza” прославляв він „героїзм” і успішність дій Обивательської Міліції, сестри Служби Безпеки. Степан Мігус робив це супроти загального негативного ставлення населення до комуністичних правоохоронних органів. У 80. роках абравіатури MO, SB, ZOMO, ORMO мали однозначні негативні асоціації.
С. Мігус отримував інформації між іншими з Міської коменди міліції в Ольштині. З цього часу в його біографії з’явилося багато знакомих в міліцейських уніформах.
Перша стаття С. Мігуса опублікована у газеті „ Dziennik Pojezierza” мала заголовок „Wzorem Arsena Lupin. Włamywacze za kratkami-śledztwo trwa”. Відносилася шайки зловмисників з околиць Біскупця, які займалися м.ін. нелегальною торгівлею … талонів на м’ясо. Пізніше у статті про Товариство польсько-радянської дружби – „Upowszechnienie idei przyjaźni polsko-radzieckiej wśród młodzieży. Plenum ZW TPPR w Olsztynie 3 kwietnia 1984 roku” прославляв співпрацю з СРСР – найбільшим ворогом української державності.
С. Мігусу, як журналісту і члену УСКТ, однак не заважало промувати візію дружби з україножерною совітською імперєю.
В часах ПНР С. Мігуса зараховували до категорії слухняних користуючихся довір’ям влади і міліції осіб. Осіб цілковито лояльних існуючій комуністичній системі. Осіб дуже дорбе зорієнтованих у фаховій термінології, структурі та методах праці МО і СБ 2.
У 1988 році дозріли його комуністичні симпатії. Вступив у ряди Польської Об’єднаної Робітничої Партії. Сталося це в моменті деструкції системи, коли з ПОРП відходила навіть „стара гвардія”. Можливо вірив, що тим чином зможе допомогти врятувати „socjalistyczną ojczyznę”.
***
Виявляється, що і сьогодні 20 років від падіння комунізму та існування законних гарантій, свобода слова може бути обмежувана. Діється так, коли замість ретельної публіцистики читач отримує інформацію спотворену журналістом навиклим роками до задоволювання сподівань своїх можновладців.
У періоді ПНР Степан Мігус формував позитивний образ комуністичної міліції, зараз робить це у відношенні до вибраних осіб. Подібно як у 80. роках, коли був готовий прославляти польско-радянську дружбу і МО, нині готовий дискредитувати кожного, хто має іншу думку. Читаючи статті С. Мігуса можна відчути враження, що його журналістська ментальність зупинилася у 1983 році.
Можна мати враження, що існує категорія людей, які тужать за регламентацією, талонами на цукор, м’ясо та … свободу слова .